Люди, які
Марія Бучельнікова — проєктна менеджерка «Архіву війни», одного з ключових напрямів громадської організації «Докудейз». Команда зібрала понад 3100 годин свідчень воєнних злочинів та інтерв’ю зі свідками.
«Докудейз» стала однією з перших громадських організації, яку підтримали House of Europe. Концепт проєкту команда Docudays сформувала в березні 2022 року. У квітні до розробки доєдналася британська організація Infoscope, а з травня почалася активна фаза роботи. Від ідеї енциклопедії, яка мала висвітлювати ключові аспекти війни, перейшли до ідеї архіву. Проєкт підтримує всі формати, намагається зафіксувати якомога більше подій, пов’язаних із війною, співпрацює з медіа та правозахисними організаціями.
Ми поговорили з Марією про те, чому важливо документувати війну, навіщо вивантажувати контент із російських пропагандистських каналів, чому в архіва три рівня доступу та як матеріали архіву допоможуть притягнути росіян до відповідальності.
«Докудейз» стала однією з перших громадських організації, яку підтримали House of Europe. Концепт проєкту команда Docudays сформувала в березні 2022 року. У квітні до розробки доєдналася британська організація Infoscope, а з травня почалася активна фаза роботи. Від ідеї енциклопедії, яка мала висвітлювати ключові аспекти війни, перейшли до ідеї архіву. Проєкт підтримує всі формати, намагається зафіксувати якомога більше подій, пов’язаних із війною, співпрацює з медіа та правозахисними організаціями.
Ми поговорили з Марією про те, чому важливо документувати війну, навіщо вивантажувати контент із російських пропагандистських каналів, чому в архіва три рівня доступу та як матеріали архіву допоможуть притягнути росіян до відповідальності.
Марія Бучельнікова приєдналася до команди «Докудейз» влітку 2021 року. Спочатку працювала як комунікаційна менеджерка, займалася Мандрівним фестивалем Docudays UA і кіноклубами DOCU/CLUB.
Найвідоміший проєкт організації — Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Він проходить кожного березня в Києві, з українською та міжнародною кінопрограмою.
Мандрівний Docudays UA — фестиваль, який їздить з програмою київського Docudays UA по різних регіонах України, щоб популяризувати документальне кіно й зробити його більш доступним. Докуклуби — формат, до якого може долучитися кожен охочий: зареєструвати свій клуб і брати в медіатеці документальні фільми. Окрім доступу до кіно, Докудейз допомагають клубам модерувати дискусії й навчають проводити правозахисні події. Організація також займається просвітництвом про права людини.
Після 24 лютого одним із стратегічних напрямків «Докудейз» став «Архів війни».
«Цей проєкт ми придумали в березні всією командою “Докудейз” — розповідає проєктна менеджерка Марія Бучельнікова.
Найвідоміший проєкт організації — Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Він проходить кожного березня в Києві, з українською та міжнародною кінопрограмою.
Мандрівний Docudays UA — фестиваль, який їздить з програмою київського Docudays UA по різних регіонах України, щоб популяризувати документальне кіно й зробити його більш доступним. Докуклуби — формат, до якого може долучитися кожен охочий: зареєструвати свій клуб і брати в медіатеці документальні фільми. Окрім доступу до кіно, Докудейз допомагають клубам модерувати дискусії й навчають проводити правозахисні події. Організація також займається просвітництвом про права людини.
Після 24 лютого одним із стратегічних напрямків «Докудейз» став «Архів війни».
«Цей проєкт ми придумали в березні всією командою “Докудейз” — розповідає проєктна менеджерка Марія Бучельнікова.
Після повномасштабного вторгнення багато проєктів стали на паузу, ми намагалися зрозуміти, що робити далі: як переформатувати роботу під наявні потреби, як ми можемо бути корисними. У телеграм-каналах в той момент був величезний потік відео — від кадрів із фронту до смішних відео про те, як танки ворують. Ці відео швидко забуваються та втрачаються, тож ми подумали: «Може, якось це зберігати?»
Спочатку проєкт мав бути енциклопедією: хроніками війни, принаймні — окремих частин, які можливо зафіксувати. Потім ідея трансформувалася в архів, в якому би зберігалося все, щоб зафіксувати війну якомога змістовніше.
Навіщо потрібна юридична база та партнерства
Концепт «Архіву війни» полягав у тому, що команда буде шукати, зберігати та тегувати матеріали, аби на виході отримати каталог. По суті, це база даних, всередині якої можна шукати за ключовими словами: дата, локація, ключові характеристики події.
Разом із командою Марія досліджувала багато наявних цифрових архівів. Тоді вони дізналися, що багато відеоматеріалів, які знімалися або стрімилися під час Майдану, в 2013-2014 році, зникли — через те, що ймовірно закінчився термін зберігання на серверах.
Частина інтерв’ю з учасниками Євромайдану збереглася, але автори не підготували юридичну базу та не взяли у героїв інтерв'ю дозволи на публічне використання матеріалів, тому тепер не можуть оприлюднювати їх.
Навіщо потрібна юридична база та партнерства
Концепт «Архіву війни» полягав у тому, що команда буде шукати, зберігати та тегувати матеріали, аби на виході отримати каталог. По суті, це база даних, всередині якої можна шукати за ключовими словами: дата, локація, ключові характеристики події.
Разом із командою Марія досліджувала багато наявних цифрових архівів. Тоді вони дізналися, що багато відеоматеріалів, які знімалися або стрімилися під час Майдану, в 2013-2014 році, зникли — через те, що ймовірно закінчився термін зберігання на серверах.
Частина інтерв’ю з учасниками Євромайдану збереглася, але автори не підготували юридичну базу та не взяли у героїв інтерв'ю дозволи на публічне використання матеріалів, тому тепер не можуть оприлюднювати їх.
Когось із героїв інтерв’ю немає в живих, з кимось неможливо сконтактувати. Тому, на жаль, виходить так, що відео мертвою вагою лежать у папках, але через законодавчі регулювання їх не можна використати. Або стане можна дуже нескоро — коли строк давності пройде, не можна буде подати до суду або порушити чиїсь права і безпеку
Команда «Архіву війни» отримують у авторів відео дозволи на збереження матеріалів, можливість передати їх правозахисним організаціям, до судів, прокуратури, поліції. Далі планують також брати дозвіл на публічне використання.
Спочатку думали збирати тільки матеріали, які надсилатимуть люди, підготували для цього телеграм-бот. Але людям не завжди до того або вони не дуже довіряють. Тому «Докудейз» почали партнеритися з іншими ініціативами.
«Назватися “Архів війни” — це дуже амбітно, — каже Бучельнікова. — Цій назві треба відповідати і зібрати якомога яскравішу, повнішу картинку. Таких проєктів зараз багато, і ми зрозуміли, що нам не потрібно конкурувати, навпаки — варто партнеритися. Ми можемо підсилювати один одного і збирати більше інформації».
Серед партнерів проєкту зараз — Національний музей Голодомору-геноциду, медіа Ukraїner, Суспільне, Hromadske, документальний проєкт «Український свідок», Українська Гельсінська спілка з прав людини, «Центр громадянських свобод» та інші.
Команда взяла за мету не лише фіксувати події війни, але й долучитися до документування воєнних злочинів. Учасники проєкту спілкувалися з правозахисними організаціями про те, як збирають свідчення людей, які постраждали від війни. І вирішили допомогти зі збором інформацію, яка може бути корисною для досліджень та розслідувань.
Спочатку думали збирати тільки матеріали, які надсилатимуть люди, підготували для цього телеграм-бот. Але людям не завжди до того або вони не дуже довіряють. Тому «Докудейз» почали партнеритися з іншими ініціативами.
«Назватися “Архів війни” — це дуже амбітно, — каже Бучельнікова. — Цій назві треба відповідати і зібрати якомога яскравішу, повнішу картинку. Таких проєктів зараз багато, і ми зрозуміли, що нам не потрібно конкурувати, навпаки — варто партнеритися. Ми можемо підсилювати один одного і збирати більше інформації».
Серед партнерів проєкту зараз — Національний музей Голодомору-геноциду, медіа Ukraїner, Суспільне, Hromadske, документальний проєкт «Український свідок», Українська Гельсінська спілка з прав людини, «Центр громадянських свобод» та інші.
Команда взяла за мету не лише фіксувати події війни, але й долучитися до документування воєнних злочинів. Учасники проєкту спілкувалися з правозахисними організаціями про те, як збирають свідчення людей, які постраждали від війни. І вирішили допомогти зі збором інформацію, яка може бути корисною для досліджень та розслідувань.
Ми шукаємо свідків і збираємо їхні історії. — У нас мережа інтерв’юерів, які записують свідчення, ми розробили під це спеціальні юридичні документи з дозволами, гайд-інструкцію про те, як проводити інтерв’ю чи збирати свідчення. А ще — класифікацію воєнних злочинів. Їх дуже багато — є злочини проти людяності, є воєнні злочини. Ми поки використовуємо класифікацію воєнних злочинів за Римським статутом, але, можливо, будемо розширювати її
Чим наповнюють архів та як отримати до нього доступ
«Архів війни» — об’єднана база воєнної хроніки, в яку різні організації передають свої матеріали. Вони отримують безпечне збереження і каталогізацію, архівацію, верифікацію і доступ до контенту.
«Ми хотіли спочатку збирати тільки аудіо та відео. З аудіо — проблематично, бо це більш інтимна річ: войси в телеграмах, аудіощоденники. Люди цим зазвичай не діляться», — пояснює Марія.
Технічна база архіву, яку розробила британська організація Infoscope, може зберігати не лише відео, а й будь-які файли — документи, скани тощо. Тому там також зберігається нотатки інтерв’юерів, фотощоденники свідків.
«Цензури як такої немає, але ми намагаємося перевіряти матеріали на здоровий глузд, — розповідає Бучельнікова. — Тому що, наприклад, були люди, які під ніком Зеленський*#*?#!?* скидали спам.
Ми сортуємо всі матеріали, які отримуємо від третіх осіб: переглядаємо, завантажуємо в архів. Потім наші фахівці їх продивляються і проставляють теги.
Також ми хочемо підключити верифікацію, тому що є такі матеріали, які можуть бути фейками: ніхто не заважає росіянам скидати відео з дискредитацією українських військових або влади. Не факт, що те, що ми бачимо на відео, — насправді те, що відбувається. Такі матеріали потребують більш серйозної, професійної перевірки».
В архів не беруть лише ті матеріали, які порушують законодавство. Проте, за словами Марії, цей параметр постійно змінюється: сьогодні відео з пересуванням ЗСУ на передовій не варто оприлюднювати, а через місяць, коли наших військових там вже немає, вони не несуть фактичної загрози. Тож це не надто обмежує відбір.
Наприкінці 2022 року «Архів війни» налічував понад 350 годин відсортованого та принаймні частково відтегованого відеоматеріалу, 120+ годин інтерв’ю зі свідками воєнних злочинів та майже 900 годин відео з відкритих телеграм-каналів, і ці цифри постійно збільшуються.
«Архів війни» — об’єднана база воєнної хроніки, в яку різні організації передають свої матеріали. Вони отримують безпечне збереження і каталогізацію, архівацію, верифікацію і доступ до контенту.
«Ми хотіли спочатку збирати тільки аудіо та відео. З аудіо — проблематично, бо це більш інтимна річ: войси в телеграмах, аудіощоденники. Люди цим зазвичай не діляться», — пояснює Марія.
Технічна база архіву, яку розробила британська організація Infoscope, може зберігати не лише відео, а й будь-які файли — документи, скани тощо. Тому там також зберігається нотатки інтерв’юерів, фотощоденники свідків.
«Цензури як такої немає, але ми намагаємося перевіряти матеріали на здоровий глузд, — розповідає Бучельнікова. — Тому що, наприклад, були люди, які під ніком Зеленський*#*?#!?* скидали спам.
Ми сортуємо всі матеріали, які отримуємо від третіх осіб: переглядаємо, завантажуємо в архів. Потім наші фахівці їх продивляються і проставляють теги.
Також ми хочемо підключити верифікацію, тому що є такі матеріали, які можуть бути фейками: ніхто не заважає росіянам скидати відео з дискредитацією українських військових або влади. Не факт, що те, що ми бачимо на відео, — насправді те, що відбувається. Такі матеріали потребують більш серйозної, професійної перевірки».
В архів не беруть лише ті матеріали, які порушують законодавство. Проте, за словами Марії, цей параметр постійно змінюється: сьогодні відео з пересуванням ЗСУ на передовій не варто оприлюднювати, а через місяць, коли наших військових там вже немає, вони не несуть фактичної загрози. Тож це не надто обмежує відбір.
Наприкінці 2022 року «Архів війни» налічував понад 350 годин відсортованого та принаймні частково відтегованого відеоматеріалу, 120+ годин інтерв’ю зі свідками воєнних злочинів та майже 900 годин відео з відкритих телеграм-каналів, і ці цифри постійно збільшуються.
В архіву є три рівня доступу.
Перший — це матеріали з відкритих джерел або з медіа, які й без того доступні. Але в архіві вони систематизовані та протеговані.
Другий — те, що надсилали люди та партнери, або матеріали, де є персональна інформація: видно обличчя, чутно голос.
Третій — найбільш чутливі матеріали, інтерв’ю з людьми, які зазнали тортур або насилля. До них мають доступ тільки правозахисники й адвокати.
Доступ до архіву закритий для широкого загалу: отримати чи знайти посилання неможливо. Команда проєкту вирішила, що так буде щонайменше до кінця бойових дій, з питань безпеки.
«Поки що надаємо доступ до архіву тільки перевіреним особам: за запитом від людей, яких знаємо, або з близького кола організацій, — пояснює Марія. — Ми просимо їх заповнити заявку, обґрунтувати, навіщо потрібен доступ. Потім підписуємо з ними угоду.
Справа в тому, що персональні дані — це не тільки ім’я, прізвище, адреса проживання, а ще й обличчя, голос. Ми не можемо наражати на небезпеку людей, які дали нам інтерв’ю або скинули відео».
Перший — це матеріали з відкритих джерел або з медіа, які й без того доступні. Але в архіві вони систематизовані та протеговані.
Другий — те, що надсилали люди та партнери, або матеріали, де є персональна інформація: видно обличчя, чутно голос.
Третій — найбільш чутливі матеріали, інтерв’ю з людьми, які зазнали тортур або насилля. До них мають доступ тільки правозахисники й адвокати.
Доступ до архіву закритий для широкого загалу: отримати чи знайти посилання неможливо. Команда проєкту вирішила, що так буде щонайменше до кінця бойових дій, з питань безпеки.
«Поки що надаємо доступ до архіву тільки перевіреним особам: за запитом від людей, яких знаємо, або з близького кола організацій, — пояснює Марія. — Ми просимо їх заповнити заявку, обґрунтувати, навіщо потрібен доступ. Потім підписуємо з ними угоду.
Справа в тому, що персональні дані — це не тільки ім’я, прізвище, адреса проживання, а ще й обличчя, голос. Ми не можемо наражати на небезпеку людей, які дали нам інтерв’ю або скинули відео».
Що чекає на «Архів війни» цьогоріч
Зараз «Архів війни» поповнюється навіть матеріалами з відкритих телеграм-каналів: технічна команда налаштувала алгоритм, який сам вивантажує відео. Відео беруть не тільки з українських джерел, збирають також російські пропагандистські матеріали.
«Це не для балансу, адже балансу тут не може бути, а для того, щоб показати, яку дурню розповідає про нас ворог, як він маніпулює, яку пропаганду поширює, — пояснює Марія. — У майбутньому це може бути корисним для історичних або мистецьких досліджень.
Було би добре підключити аналітичний відділ, щоб знаходити там цікаві зв’язки, досліджувати російську воєнну пропаганду».
Команда думає, яким ще контентом можна поповнити архів. Серед варіантів — збирати матеріали тих українців, які виїхали, адже і їхній досвід є частиною війни. Це можуть бути, наприклад, відео з протестів чи інших івентів для привернення уваги іноземців.
Також «Архів війни» планує партнеритися з іноземними медіа. Хоч їхні редакції не розташовані в Україні, журналісти багато приїздять та знімають.
«Звісно, вони часто висвітлюють війну не так, як ми цього хочемо, але і це теж є частиною загальної картини», — уточнює Марія.
А ще серед планів на 2023 рік — переглянути структуру команди, знайти більше тегувальників, бо вони працюють із великими обсягами інформації, взаємодіяти з якою часом емоційно складно.
«Ми хочемо провести кілька тренінгів по роботі зі стресом і втомою. Шукаємо зараз партнерство з організацією, яка надає психологічну підтримку, щоб члени команди могли звертатися до психотерапевта, особливо інтерв’юери і тегувальники.
Ми уявляємо, що колись наш архів може стати діджитал-музеєм з відкритим доступом. Подивимось, як довго ми зможемо його підтримувати технічно, бо я не уявляю, що буде з діджиталом через 20 років».
Зараз «Архів війни» поповнюється навіть матеріалами з відкритих телеграм-каналів: технічна команда налаштувала алгоритм, який сам вивантажує відео. Відео беруть не тільки з українських джерел, збирають також російські пропагандистські матеріали.
«Це не для балансу, адже балансу тут не може бути, а для того, щоб показати, яку дурню розповідає про нас ворог, як він маніпулює, яку пропаганду поширює, — пояснює Марія. — У майбутньому це може бути корисним для історичних або мистецьких досліджень.
Було би добре підключити аналітичний відділ, щоб знаходити там цікаві зв’язки, досліджувати російську воєнну пропаганду».
Команда думає, яким ще контентом можна поповнити архів. Серед варіантів — збирати матеріали тих українців, які виїхали, адже і їхній досвід є частиною війни. Це можуть бути, наприклад, відео з протестів чи інших івентів для привернення уваги іноземців.
Також «Архів війни» планує партнеритися з іноземними медіа. Хоч їхні редакції не розташовані в Україні, журналісти багато приїздять та знімають.
«Звісно, вони часто висвітлюють війну не так, як ми цього хочемо, але і це теж є частиною загальної картини», — уточнює Марія.
А ще серед планів на 2023 рік — переглянути структуру команди, знайти більше тегувальників, бо вони працюють із великими обсягами інформації, взаємодіяти з якою часом емоційно складно.
«Ми хочемо провести кілька тренінгів по роботі зі стресом і втомою. Шукаємо зараз партнерство з організацією, яка надає психологічну підтримку, щоб члени команди могли звертатися до психотерапевта, особливо інтерв’юери і тегувальники.
Ми уявляємо, що колись наш архів може стати діджитал-музеєм з відкритим доступом. Подивимось, як довго ми зможемо його підтримувати технічно, бо я не уявляю, що буде з діджиталом через 20 років».
Як проєкту допоміг House of Europe
House of Europe почав підтримувати «Архів війни» вже навесні. Ілона Демченко, програмна менеджерка організації, розповідає, що вирішили допомогти проєкту, як тільки почули про нього:
«”Докудейз” — організація з бездоганною репутацією. Ми знали про їхню діяльність і що вони — надійний партнер. Cпочатку вони звернулись до представництва Єврокомісії в Україні, але колеги передали проєкт нам.
Було ясно, що запит важливий і терміновий. Ми були раді підтримати їх, бо розуміли, що ідея має велике значення і для культури, і для майбутніх слідчих дій».
Марія каже, що House of Europe — регулярний партнер їхньої організації.
«Програма підтримала “Архів війни”, коли проєкт тільки починався, ми ще не могли показати результати, — розповідає вона, — І це дуже круто, бо це питання довіри та впевненості: ми зробимо те, що обіцяємо, ці гроші будуть використані якісно і чесно. Вони дали нам доволі потужний буст».
House of Europe допомагали проєкту з травня по вересень, за цей період «Докудейз» зробили основну базу роботи: підключили напрямок інтерв’ю, долучили партнерів, найняли тегувальників, підготували угоди, гайди та перші комунікаційні кампанії.
House of Europe почав підтримувати «Архів війни» вже навесні. Ілона Демченко, програмна менеджерка організації, розповідає, що вирішили допомогти проєкту, як тільки почули про нього:
«”Докудейз” — організація з бездоганною репутацією. Ми знали про їхню діяльність і що вони — надійний партнер. Cпочатку вони звернулись до представництва Єврокомісії в Україні, але колеги передали проєкт нам.
Було ясно, що запит важливий і терміновий. Ми були раді підтримати їх, бо розуміли, що ідея має велике значення і для культури, і для майбутніх слідчих дій».
Марія каже, що House of Europe — регулярний партнер їхньої організації.
«Програма підтримала “Архів війни”, коли проєкт тільки починався, ми ще не могли показати результати, — розповідає вона, — І це дуже круто, бо це питання довіри та впевненості: ми зробимо те, що обіцяємо, ці гроші будуть використані якісно і чесно. Вони дали нам доволі потужний буст».
House of Europe допомагали проєкту з травня по вересень, за цей період «Докудейз» зробили основну базу роботи: підключили напрямок інтерв’ю, долучили партнерів, найняли тегувальників, підготували угоди, гайди та перші комунікаційні кампанії.
Наш проєкт може бути важливим в майбутньому для дослідження, для боротьби з пропагандою. Після перемоги нам потрібно буде ще дуже багато чого робити в інформаційному просторі для здобуття справедливості. Щоб Росія не повернула собі той самий вплив, не могла гучно говорити, які вони бідні-нещасні, мовляв, їх теж треба пожаліти. Ми не можемо цього допустити. І архів може стати одним із інструментів такої боротьби
Ольга Васіна, фотографії з «Архіву війни», а також Стаса Карташова, Марини Рощиної та Альони Лобанової
Повернутися на головну